Актуальність

ВІЛ-інфекція та її кінцева стадія СНІД стали в останні роки однією з найважливіших проблем сучасності . За більш ніж 20-річну історію хвороби ВІЛ вразив понад 55 млн. осіб, з них майже 22 млн. дорослих та 4,5 млн. дітей вже померли.

Протягом останнього часу Україна за темпами росту інфікованих зайняла одне з провідних місць у Східній Європі разом з Російською Федерацією та Естонією. За статистичними даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України на 01.01.05 р. в країні офіційно зареєстровано 74 856 ВІЛ-інфікованих, з них 8 478 дітей .

Як визначають епідеміологічні спостереження, особливості поширення ВІЛ у значній мірі пов’язані із шляхами інфікування. Так, найбільш стрімке і агресивне зростання темпів розвитку епідемічного процесу ВІЛ-інфекції спостерігається серед шприцевих наркоспоживачів. Статевий шлях інфікування (як гетеросексуальні, так і гомосексуальні стосунки), визначає повільне, але більш масове охоплення населення. Тому особливості епідемічного процесу в значній мірі визначаються саме активністю того чи іншого механізму передачі збудника інфекції на конкретному етапі розвитку епідемії.

Провідним шляхом інфікування в Україні протягом 1995-2003 рр. залишався парентеральний – при ін’єкційному введенні наркотиків. Разом з тим, останнім часом суттєво зросла частка статевого шляху передачі збудника інфекції, передусім через сексуальних партнерів наркоспоживачів. Внаслідок цього збільшилась кількість ВІЛ-інфікованих вагітних жінок та дітей, народжених ними.

 Важливим фактором також є те, що парентеральне інфікування ВІЛ через забруднені шприці відбувається на тлі тривалого впливу на організм хімічних чинників (наркотиків), можливості попадання в кров збудників інших інфекцій – вірусів гепатиту В і С . Це пригнічує імунітет та обумовлює ризик розвитку широкого спектру опортуністичних інфекцій, які в подальшому окреслюють клінічну картину СНІДу та стають причиною смерті хворих на СНІД     

Особливості розвитку епідемії серед окремих вразливих груп дослідники пов’язують також і з властивостями самого вірусу, його приналежністю до певного субтипу. Так, на початковому етапі розвитку епідемії, серед наркоспоживачів здебільшого визначались субтипи А та С, серед гомосексуалістів – субтип В. Проте відсутні достовірні дані про зв’язок окремих субтипів ВІЛ-1 з тим або іншим шляхом передачі вірусу на сучасному етапі в Україні.

Високі темпи росту інфікованості населення без будь-яких ознак стабілізації епідемічного процесу, швидкий перехід безманіфестних форм ВІЛ-інфекції в СНІД за рахунок розвитку опортуністичних інфекцій шляхів інфікування, що призвело до зростання темпів поширення епідемії в більшості областей України.

Виявлено, що у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, на тлі відсутності клінічних проявів, визначається високий рівень реплікативної активності збудників опортуністичних інфекцій, що обумовлює необхідність профілактики останніх вже на безманіфестній стадії ВІЛ-інфекції. Встановлено, що споживання ін’єкційних наркотиків призводить до формування у ВІЛ-інфікованих споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН) мікст-інфекції: опортуністичних інфекцій герпетичної природи та вірусних гепатитів С і В.

Визначено динаміку у зміні домінуючих субтипів ВІЛ-1 в ході епідемічного процесу в 1987-2003 рр. Доведено, що в більшості регіонів України у генотиповій структурі ВІЛ-1 превалює субтип А, у Миколаївській області – мультиваріантні штами та субтип В.